Микола ЛЯХОВИЧ, на полігоні під час підготовки в добровольчому батальйоні на Сході України. 2014р.
ДОПОВІДЬ начальника відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту Миколи Ляховича на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Військово-патріотичне виховання учнівської та студентської молоді: сучасні виклики та стратегія дій» (м. Миколаїв, 21-22 квітня 2015 р.) на тему: «Національно-патріотична свідомість і євроатлантичний стандарт –
основа військово-патріотичного виховання в новій Україні»
Слава Україні!
Чергова російська агресія проти суверенітету і територіальної цілісності України у 2014 році оголила проблеми патріотичного виховання, а особливо відсутність військово-патріотичного виховання дітей та молоді в нашій країні. Як показав час, гібридна війна Кремля проти України почалась задовго до відвертого вторгнення сучасної Московської Орди в Русь-Україну.
Починалась окупація із завдання потужного інформаційного удару по українському гуманітарному сектору. Серед головної зброї, використаної в інформаційній війні, можна сміливо назвати агресивну русифікацію багатьох регіонів України, тотальну пропаганду міфології «русского мира», нав’язування сентиментів до тоталітарної спадщини Радянського Союзу і його окупаційних завоювань щодо вільних народів – і навіть суґестія ностальгії по Російській імперії та прищеплення почуття вини перед російськими деспотами, які самі зреклися Російського царського престолу на початку 20-го століття.
Все це відображалося як в ідеології антиукраїнського за своїм характером режиму кримінальної хунти Януковича, так і в роботі деяких громадянських інститутів, особливо на Сході і Півдні України. Провідниками антиукраїнської інформаційної війни Кремля в Україні були такі напрямки, як радянська тоталітарна ігрова система «Зарница», такі антиукраїнські феномени, як «Верное казачество» та різні проросійські «кадетські» рухи. Всі ці деструктивні щодо українського суспільства явища радянсько-російського походження на традиціях окупаційних тоталітарних систем нав’язували українцям, і перш за все українській молоді, принципи служіння «вітчиму», а не Батьківщині-Україні. Як результат було виховано тисячі колаборантів і путінських поліцаїв не лише в Криму і на Донбасі, але й по всьому Півдню і Сходу України, де Кремль вирішив створити міфічну «Новоросію», порушуючи право українського народу на самовизначення і на територіальну цілісність Української Держави.
Виходячи з вище наведеного, ми маємо чітко усвідомлювати, що недостатньо перейменувати «Зарницу» в «Патриота», «Небесну Сотню», чи Захисника Вітчизни», щоб перестати продукувати тітушок і «гарматне м’ясо» для неоімперських амбіцій Путіна і його агресивного оточення. Потрібно докорінно змінити всю світоглядну систему виховання в Україні, яка (починаючи з української педагогіки в школах) до цього часу ґрунтується на філософії тоталітарної радянської школи, що включає в себе навіть українофобські праці НКВСівця Антона Макаренка. Більше того, ще досі в українських школах викладають предмет «Захист Вітчизни», який є недоречною калькою з радянсько-російського пропагандистського штампу «Защита Отечества». От тільки справді патріотичне слово «Отечество» в російській мові походить від позитивного слова «Отец». У той час як український «аналог» цього слова – «Вітчизна» – нав’язаний українцям в періоди російської окупації України і походить в українській мові, вірогідно, від слова «вітчим». Тобто, незважаючи на відверту російську агресію проти нашої країни, в українських навчальних закладах продовжують за радянсько-кремлівськими зразками виховувати «захисників вітчимового», а не українських звитяжців, захисників України.
На мою думку, доречніше було б шкільний предмет військово-патріотичного виховання назвати українським шляхетним словом «Звитяга», щоб не дати навіть шансу пристосувати цей процес до неукраїнських явищ. Проте головним має бути, звісно, не форма – а суть військово- патріотичного виховання, в основі якого повинні знаходитися національно-патріотична свідомість і євроатлантичний стандарт.
Фактично військово-патріотичне виховання є частиною ширшого процесу національно-патріотичного виховання. Адже, як бачимо, українці зі зламаним етнокультурним кодом і зомбовані кремлівською пропагандою, такі, наприклад, як «Патриоты Донбасса», через низьку національно-патріотичну свідомість вбивають патріотів України і перетворюють свої ж рідні міста на руїни. При цьому без національно-патріотичної основи їх «військово-патріотична» підготовка створює для України лише велику шкоду, а не користь.
Відповідно першою сходинкою військово-патріотичного виховання має бути культурно-просвітницька робота з плекання української національної свідомості, захисту і розвитку самобутності українського народу, консолідації української нації навколо державотворення, на традиціях боротьби за Державну Незалежність і територіальну цілісність України. Тут в нагоді нам стануть нещодавно проголосовані, проте, на жаль, ще не підписані чотири Урядові законопроекти з дерадянізації України і українського суспільства.
Важливо активно долучати всіх суб’єктів військово-патріотичної підготовки до втілення у життя згаданих законів, особливо Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», в якому передбачено перейменування топонімів – і нові варто присвятити борцям за Державну Незалежність і територіальну цілісність України, і перш за все українського воїнства 20-го століття, щоб підкреслити глибокі традиції збройної боротьби за Українську суверенну Державу.
Перелік тих, кого треба шанувати і увічнювати як борців за Державну Незалежність України і традиції кого треба брати в основу військово-патріотичного виховання, є в Законі «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Для фундаментального розуміння молодими людьми необхідності захищати Україну від тоталітарного режиму Кремля необхідно буде скористатися можливостями, які надає Закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років». Тобто долучати молодих людей до історичних розвідок про те, як діяла злочинна радянська система проти України і українців, піддаючи український народ русифікації, геноциду Голодоморами і висилкою в Сибір та інші віддалені регіони СРСР. Навіть якщо ці закони під тиском антиукраїнських сил не будуть остаточно введенні в дію, то всі суб’єкти військово-патріотичного виховання повинні орієнтуватися саме на їх стандарти.
Тут також важливо підкреслити, що козацьку традицію потрібно черпати перш за все з тих періодів, коли козаки не були затягнуті в кабалу деспотичного Московського Царства і стали служити «Царю и Отечеству». Взірцями козацького періоду мають бути особистості, які служили «Богу і Україні», як було до російського поневолення, а це Петро Сагайдачний, Іван Богун, Іван Виговський, Кость Гордієнко та інші визначні українські військові діячі, які розуміли, що Україні потрібно триматися подалі від деспотичної Московії з її ординськими традиціями.
Доречно буде згадати, що саме в цей період 95 років тому завершувався легендарний Перший Зимовий похід Армії УНР, який проходив Півднем України, у тому числі й з переможними боями українського війська над більшовицько-московськими окупантами в Миколаївській і Одеській областях. А скільки виховників, що займаються військово-патріотичною підготовкою дітей та молоді, знають деталі цього легендарного походу борців за Державну Незалежність України у 1919-1920 роках? Чи був проведений хоч один військово-патріотичний дитячо-молодіжний захід, присвячений цьому героїчному чину українського війська на теренах Миколаївської, Одеської та інших областей Півдня України, де саме і проходив цей легендарний похід?
Постер фільму Івана Канівця “Українська Революція (1917)”, в якому головну роль (Всеволода Петріва) виконував реконструктор і громадський активіст Богда Іванько (на світлтні з ліва).
Звісно, статистика сумна. Особливо в той час, як багато «виховників» вважають своїм обов’язком водити своїх вихованців до пам’ятників окупаційного періоду з радянсько-тоталітарною і відверто антиукраїнською символікою.
У той самий час вкрай важливо розпочати процес військово-патріотичної підготовки – з українізації привітань і звернень під час процесу виховання, форми одягу, стандартизації оформлення навчальних приміщень наочними посібникам (плакатами), наповнення їх бібліотеками, мультимедійними теками і таке інше. Все це повинно мати національно-патріотичний характер і базуватися на традиціях боротьби за Державну Незалежність України, а не на «шароварщині» гоголівсько-радянського зразку. Саме тому привітання «Слава Україні – Героям слава!», а також звернення «Друже», має карбуватися в українців з дитинства. А головним убором має бути або «мазепинка», або інший стилізований під неї головний убір.
Анастасія і Петрусь Ляховичі, у вишиванках змайстрованих бабусею. У Петруся мазепинка подарована хрещеним на День Незалежності України.
Світлинна зроблена на Поліссі в м.Дубровиця Рівненської області, взята зі сторінки Миколи Ляховича в соцмережах.
Це все пропонується робити для того, щоб нам не нав’язували знову чиїхось аналогів, а також щоб уникати подвійних тлумачень, наприклад, як з гарним козацьким зверненням «шановне товариство», що знівельовано радянсько-російським зверненням «товарищ». Багата українська мова і глибока національна українська військова традиція мають хороший синонім «Друже», який варто взяти на озброєння сучасного військово-патріотичного виховання. І за такими українськими стандартами потрібно перевірити всі світоглядні стандарти, включно з геральдикою для військово-патріотичного виховання в Україні, де мають домінувати крім синьо-жовтих ще й червоно-чорні кольори, що походять з тисячолітньої історії геральдики Володимира Великого і оспівані в українських народних піснях.
Що стосується євроатлантичного стандарту, то військово-патріотичне виховання дітей і молоді доречно розпочати за програмою з тактичної медицини, на основі методик НАТО, розроблених Світовим Конгресом Українців у програмі «Захист Патріотів». Вміння надати медичну допомогу собі та ближнім за стандартами НАТО, з його людиноцентричною цивілізованою філософією, має бути другим кроком у військовій підготовці після виховання національно-патріотичної свідомості. На основі програми з тактичної медицини «Захист патріотів» варто розробити ігрові змагальні заходи для дітей і молоді, щоб засвоєння цього життєво важливого навику проходило в найбільш прийнятних формах.
І лише на третьому етапі, після національно-просвітницької і медичної підготовки, можна приступати до вивчення тактичних військово-патріотичних предметів за євроатлантичним стандартом. Для цього варто максимально залучати українських вояків, які побували в зоні АТО і які пройшли тренування за стандартами НАТО або Ізраїлю. Доречно було б хоч на макетах демонструвати дітям і молоді високоякісну зброю країн євроатлантичного простору, яка за своїми характеристиками в рази перевершує техніку, що дісталася Україні після розпаду СРСР. І це буде наочним прикладом для молоді того, що Україна має продукувати у військово-технічній сфері, щоб бути успішною країною.
Микола ЛЯХОВИЧ під час нещодавнього робочого візиту в зону АТО, розглядає українську штурмову гвинтівку «Форт 221», розроблену за зразком ізраїльської «Тавор», скомпоновану по системі Буллпап. Світлину взято зі сторінки Миколи Ляховича у соцмережах.
Все це потребує розробки відповідної державної концепції
і програми, в яких буде вироблено методики і стандарти військово-патріотичного виховання в Україні, оновлено військово-прикладні професії, які б відповідали сучасним викликам і суспільно-політичній та економічній ситуації в нашій країні. А для популяризації цих напрацювань доцільно було б налаштувати випуск якісного, європейського зразку, молодіжний журнал військово-патріотичного змісту (з дитячим додатком до нього).
У Міністерстві молоді та спорту України створено відділ національно-патріотичного виховання, який, зокрема, працює над збором первинного матеріалу для розробки єдиної цільової державної Концепції і Програми національно-патріотичного виховання на 2016 – 2020 роки, що включатиме в себе і військово-патріотичне виховання. Закликаємо долучатися до цього процесу і інших фахівців – як з державних органів, так і представників громадянського суспільства, які мають досвід національно-патріотичного і військово-патріотичного виховання, але пам’ятаючи, що в основі цієї Концепції мають бути духовно-культурна самобутність українського народу, консолідація української нації навколо державотворення і традицій боротьби за Державну Незалежність і територіальну цілісність України.
Також відділ національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту разом з фахівцями і волонтерами Українського інституту національної пам’яті планує вже в цьому році розпочати серію просвітницьких семінарів для активістів дитячих, молодіжних і громадських інституцій, щоб донести правдиву історію щодо процесів державотворення в Україні – і це все з неприхованою метою дерадянізації гуманітарного простору. Будемо намагатися разом з УІНП залучати волонтерів-просвітників і національно-патріотичних виховників (інструкторів) до літнього дитячого таборування. Особливо варто відзначити, що Мінмолодьспорту разом з Міносвіти в цьому році розпочали масштабну підтримку на державному рівні національно-патріотичної ігрової системи для дітей і молоді «Джура», яка об’єднує в собі багато національно-патріотичних дитячих і молодіжних організацій, таких як «ПЛАСТ», «СУМ», «МНК» та інші патріотичні течії. Закликаємо й інших суб’єктів військово-патріотичного виховання долучатися до штабів ігрової системи «Джура», щоб разом її вдосконалювати і наповнювати змістом та цікавими для дітей і молоді національно-патріотичними заходами.
На цей час ми маємо велику кількість суб’єктів «військової підготовки» дітей і молоді, які зароджувалися і формувалися на радянсько-тоталітарних, а подекуди й відверто антиукраїнських засадах. Відверта військова агресія спадкоємців антиукраїнського сталінського режиму СРСР проти України в 2014 році змусила багатьох з них зробити переоцінку своїх геополітичних поглядів та нав’язаної роками пострадянської «вітчимової» ідеології.
Проте, не маючи українського коріння, такі активісти і організації, перейменувавшись із «Зарниц» у «Патриоты» і «Небесні Сотні», продовжують діяти за принципами піонерів і комсомольців, а це є так само, як відмовитися від Гітлера і діяти за традиціями “Hitlerjugend”. Пропонуємо лідерам таких організацій відкинути особисті амбіції і звернутися за методичною і просвітницькою підтримкою до традиційно національно-патріотичних громадянських інституцій, таких як «Пласт», «Спілка української молоді», «МНК», «Національний Альянс» та інші українські ініціативи, щоб вивчити досвід націєтворчих і державотворчих виховних заходів для дітей
і молоді і працювати в одних українсько-європейських стандартах, заради єдиної України.
А підрозділ національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України готовий завжди сприяти розвиткові та консолідації української нації, особливо у сфері молодіжної політики, як це гарантовано Державою в 11-й статті Конституції України.
Слава Україні!
Начальник відділу національно-патріотичного виховання
Міністерства молоді та спорту Микола Ляхович
E-mail: NPVukr@gmail.com
21 квітня 2015 року
_____________
Доповідь зачитав у Миколаєві громадський активіст Богдан Іванько, який був делегований на цей захід відділом національно-патріотичного виховання Мінмолодьспорту, де також продемонстрував першу серію фільму Івана КАНІВЦЯ “Українська Революція (1917)”
Долучайтесь до сторінок в соцмережах “Facebook” і “ВКонтакт” де обговорюються питання національно-патріотичного виховання.
