Вперше в житті балотуватимуся до ВРУ, по мажоритарному округу.
Сьогодні на з’їзді «НАРОДНОГО ФРОНТУ», мою кандидатуру висунули по 155 виборчому округу, з центром в моєму рідному місті Дубровиця, на Рівненському Поліссі. В цей округ входять Рокитнівський, Дубровицький, Зарічненський і Володимирецький райони, разом з містом Кузнецовськ, Рівненської області.
Раніше мені вже двічі пропонували балотуватися по цьому округу до ВРУ, але я кожен раз, з різних причин, відмовлявся.
Вперше мені запропонував там балотуватися Андрій Шкіль, у 2002 році, коли ми з ним знаходились за гратами, в часи кучмізму, за участь в акції “Україна без Кучми”, по відомій справі “9 березня 2001 року”. Перемога на виборах у 2002 році, мене, так само як і Шкіля, врятувала б від подальшого політичного переслідування і ув’язнення. Проте, на той час чинним нардепом від цього округу, був представник УНП Іван Полюхович, з команди покійного Василя Червонія. Зрозуміло, що хоч в Полюховича майже не було шансів переобратись на новий строк – він все одно мав намір балотуватись. Поговорити з Червонієм, перебуваючи за гратами, я не міг. Відповідно, було зрозуміло, що якщо ми підемо обоє, то розтягнемо один в одного голоси, і лише полегшим перемогу представника влади. Тому, не зважаючи на наполегливу позицію Шкіля, який пообіцяв, що розділить свій виборчий фонд (фінанси і команду) між нашими округами, я відмовився балотуватися мажоритарником. Іван Полюхович все одно програв тоді представнику СДПУ(о), але мене ніхто не звинувачував, що перебуваючи за гратами, комусь “продався”, і відтягнув голоси. Чи був в мене шанс перемогти у 2002 році, точно сказати не можу. Але якби тоді мене, ув’язненого, підтримали всі націонал-демократичні сили, то я точно не набрав менше ніж Полюхович, і скоріше всього, як Андрій Шкіль, був би на волі ще в квітні 2002 року, а не вмирав тяжко хворий аж до жовтня 2003 року, коли мене надзвичайними зусиллями звільнили по амністії написаній Шкілем, за особистої організаційної участі Олександра Турчинова.
Вдруге, балотуватись по цьому округу, мені запропонували деякі мої знайомі, у 2012 році. То були люди аполітичні, вони просто мали трохи грошей (дуже трохи!), і готові їх були потратити на мою виборчу компанію, бо хотіли побачити у ВРУ, хоч одну “нову людину”, яка “все життя присвятила боротьбі за Україну”. Але й у 2012 році я відмовився, бо на той час у Дубровиці був чинний нардеп, який пройшов до ВРУ раніше по списках ВО “Батьківщина”, Сергій Кошин. Зрозуміло, що Кошин претендував бути єдиним кандидатом від КОДу, і став ним. Саме тому, у 2012 році, я без зайвого галасу просто підтримав Кошина, щоб не переміг представник Партії Регіонів, одіозний кучміст Микола Сорока. Кошин мав всі шанси виграти, але, через зрадницьку позицію представника УНП, УДАРУ і “самовисуванця” Василя Яніцького, які відтягнули тисячі голосів від кандидата КОДу, владі вдалося “нічними перерахунками” в далеких поліських селах Рокитнівського р-ну, “забезпечити перемогу” для Миколи Сороки, з випередженням всього на 1000 голосів. На тих виборах перемогло багато Регіоналів, але по-перше, не в колисці створення УПА (“Поліська Січ” 1941 року), і не таких одіозних як кучміст Микола Сорока, який не лише проголосував всі деструктивні законопроекти кримінальної хунти Януковича, але й був співавтором багатьох з них, зокрема “антиосвітнього”, разом з Ківаловим. Ось вам приклад, що буває коли люди заради своїх амбіцій, плюнули на долю України.
На цей раз мені, ще більше місяця тому, запропонували підтримку на виборах по мажоритарному окрузі №155 (Рівненщина) народні депутати від ВО “Батьківщина” в Києві. Спочатку я був не дуже впевнений в тому, що мені варто йти на ці вибори. Але, коли після загибелі моїх побратимів під Іловайськом, зі мною зв’язались мої знайомі, і запропонували “допомогу від Василя Яніцького” (того який допоміг у 2012 році виграти Регіоналу), в мені щось перемкнуло. Яніцький, про якого не було нічого чути після виборів 2012-го, який ніде не засвітився – ні на Майдані, ні після Майдану, неначе з під землі з’явився, коли було оголошено, що будуть дострокові вибори, і стало зрозуміло, що буде мажоритарка. Мені стало зрозуміло, що поки патріоти гинуть на Сході, до влади будуть рватися різні “бізнесмени”, які позичають на виборчу компанію кошти, а потім з неї розвозять “допомогу” виборцям, щоб, напевне, “відробити” потрачене, коли прорвуться у ВРУ. Люди далекі від суспільно-політичних процесів, які все життя присвятили зароблянню грошей, і у ВРУ продовжать займатись тим самим.
Саме тому, я прийняв рішення все таки йти на вибори. Але, щоб не було проблем з місцевою “Батьківщиною” на Рівненщині, вирішив через спільних знайомих дізнатися, як вони поставляться до моєї кандидатури. На моє здивування, виявилося, що Кошин цей раз відмовився балотуватись, і вони сказали, що готові підтримати мою кандидатуру. Було декілька трохи складнуватих для мене умов, але в цілому, наче все нормально складалося. Тобто, я мав підтримку і в Києві, і на місцевому рівні по лінії, як я думав, ВО “Батьківщина”. Більше того, коли про це пішов розголос, мені запропонували підтримку й інші, менш рейтингові політичні сили, яким я відразу сказав, що не можу розглядати можливість балотуватися від них, проте буду вдячний, якщо вони просто підтримають мою кандидатуру як єдиного від всіх проукраїнських сил.
І ось, десь в серпні, запросили мене в Київ, і тут я дізнався, що люди які запропонували мені підтримку найперші, і які вже давно заявили про безумовну підтримку моєї кандидатури, вийшли з ВО “Батьківщина”, і створюють “НАРОДНИЙ ФРОНТ”. Хто не в курсі, я позапартійний, і ніколи не входив до жодної політичної партії яка належала до БЮТ. Але з кінця 1990-х, тісно співпрацював з цією політичною силою, організовуючи різні протестні акції проти антиукраїнських режимів. Тому в мене там дійсно багато хороших знайомих. Але оскільки я не член їхньої партії, то й не знаю які в них там проходять внутрішні процеси.
Відповідно, мені довелося вибирати, від якої сили я піду, бо обидві були категоричні, що підтримають лише за умови, що від них. В принципі, мені не лишалось іншого вибору, як піти від “ФРОНТУ”. І не лише тому, що ця команда перша запропонувала мені безумовну підтримку, але й тому, що з людьми цієї команди я був на барикадах з кінця 90-х, і головне останні півроку на Майдані, і на фронті. На передовій. Ця команда – це дійсно ФРОНТ, з усіма його плюсами і мінусами, але який не можна покинути, якщо хочеш скоріше вибороти мир в Україні. Хто за МИР, той мусить підсилювати ФРОНТ!
Все інше, чого люди йдуть з “НАРОДНИМ ФРОНТОМ” сказали комбати, та відомі активісти спротиву, яких ми знаємо як бійців з передової.
Оскільки мене запитували, за кого голосувати, то моя відповідь: за сильний ФРОНТ, який єдиний нам забезпечить швидку перемогу і мир, а не гнилі “перемир’я”, під час яких нашу армію розстрілюють в односторонньому порядку, як в тирі.
За кого ще, крім “НАРОДНОГО ФРОНТУ”, можна було б віддати голоси? Особисто я, не радив би розглядати інші партійні списки, з тих які можуть пройти, крім:
1. НАРОДНОГО ФРОНТУ
2. ВО “Батьківщина”
3. ВО “Свобода”.
Так, до всіх їх в нас є багато запитань, але принаймі, ми хоч знаємо, що від них можна очікувати. В той час, як інші нам пропонують “однотуровий мир”, а маємо лише захоплення нових територій окупантами, “пекельні котли”, і збільшення загиблих вояків від 200 в травні, до 1000 в серпні.
Щодо програми, то викладу її окремо. Але коротко, в неї три головні пункти:
1. Люстрація;
2. Антикорупція;
3. Податкова реформа.
І цілий блок регіональних ініціатив, щодо підвищення впливу громад, як це передбачено чинною Конституцію, звісно виборність судів і керівників правоохоронних органів, та створення народних озброєних ополчень, за принципом «швейцарської армії».
В цілому, передвиборчу роботу поєднаю зі створенням на території свого округу партизанських груп, під умовною назвою “Поліська Січ“, бажано в кожному селі, бо округ межує з кордоном Республіки Білорусь, звідки, як з Придністров’я, можуть увірватися в Україну путлерівські загарбники. А також, буду намагатись збирати допомогу для учасників АТО, і передавати на передову через Волонтерська Сотня Україна – Світ, Благодійна ініціатива “Героїка”, та інші громадські ініціативи які професійно цим займаються.
Самовисування не розглядав, бо без команди, в такі стислі терміни, коли тилові пацюки вже більше місяця підкуповували виборця, перемогти буде практично не можливо.
Якщо хтось захоче підтримати мою виборчу кампанію, буду вдячний, бо все треба робити з нуля.
Вибачте, що ця сторінка, на декілька місяців буде політизована, і не завжди в угоду Вашим політичним симпатіям. Але мусимо пережити ці вибори гідно, щоб не роз’єднати наші зусилля, а навпаки об’єднати їх не під політичний бренд, чи прізвище, а в інтересах України!
Слава Україні!
